Станом на сьогодні у світі зафіксовано понад 250 мільйонів випадків захворювань на COVID-19 і понад 5 млн смертей. Як людство, зокрема – українське суспільство, реагує на виклики, пов’язані з пандемією? Як робити усвідомлений вибір у ситуації засилля фейків і маніпуляцій, відсутності доступної інформації, недовіри до уряду й медичної системи загалом? Чи можуть бути обмежені права людини в кризових ситуаціях і на яких підставах?
Ці та інші теми були порушені під час дискусії «COVID-2019: виклики у новій реальності», яка відбулася після перегляду фільму про початок пандемії в китайському Ухані «76 днів». Цим заходом розпочався на Волині 18 Мандрівний Docudays UA.
Для збільшення натисніть на зображенні
Один із серйозних викликів – виснаження медичної системи. Як зазначив завідувач пульмонологічним відділенням Волинської обласної клінічної лікарні Олег Яковенко, «фільм – про людяність. Він показує те ставлення, яке має бути, незалежно від життєвих обставин». Водночас він дає надію, тому що в українських лікарнях «все набагато складніше і страшніше»:
- Одна справа – це інфекційні відділення, а інша – реанімаційні, де сьогодні більше 50% смертності. І знаєте, є дві правди про коронавірус: одна – коли ти дивишся з вулиці на вікна лікарні, а інша – коли з вікон лікарні на вулицю. На початку пандемії ми до цього ставилися скептичніше, тобто ніхто не думав, що це призведе до такої глобальної проблеми під назвою “пандемія”.
За словами лікаря, «цей фільм – це дебют тієї ситуації, яку ми маємо на сьогоднішній день», і сумно, що в ситуації «інфекційної війни» чимало людей ставляться до цієї ситуації скептично. Якщо раніше в групі ризику були люди 60+, із супутніми захворюваннями, то на сьогодні ковід помолодшав – у лікарні потрапляють 20-30-річні і, на жаль, стаються летальні наслідки.
Олег Яковенко зазначив, що в лікарнях Луцька понад 90% пацієнтів, хворих на корона вірус, – невакциновані. Частина із них – з підробленими сертифікатами. Лікар зауважив, що всі, хто вакциновані – живі, а хто померли – 100% невакциновані.
На його переконання, важливо говорити і про рівень професійності українських медиків:
- Я як лікар-пульмонолог не буду коментувати, робити чи не робити операцію… чи робити якусь іншу маніпуляцію, в якій я некомпетентний. Але є спеціалісти, які не мають жодного стосунку до імунопрофілактики і вакцинації, але чомусь собі дозволяють робити голослівні заяви. А люди дивляться, насамперед, на людину в білому халаті.
Водночас ті, хто працюють у ковідних відділеннях, дуже виснажені. І важко не лише фізично, а й морально, адже комунікувати потрібно не лише з хворими, а й із їхніми рідними, які хвилюються і з якими треба постійно мати зв’язок, інформувати про те, що відбувається, «бо коли є інформаційний вакуум, це створює ще більше складнощів».
У боротьбі з пандемією сьогодні важливо протистояти дезінформації щодо коронавірусу та вакцинації. Своїми думками про це і фільм поділився медіаексперт, головний редактор видання “Детектор медіа” Отар Довженко.
- Я дивився цей фільм із позиції «а як міг би він вплинути на тих людей, яких треба переконати?». Ця лінія переконування суспільства, що треба дотримуватися карантинних норм, вакцинуватись, очевидно, що найпотужніша... Водночас, якщо говорити про пропагандистський потенціал таких картин, він, певною мірою, не універсальний, тому що ми намагаємося побороти страх іще більшим страхом. Люди, які не хочуть вакцинуватися, насправді бояться. Страх вакцини, страх невідомого, страх побічних ефектів… Крім страху, мені здається, потрібно давати надію. І в цьому фільмі є промінчик надії. Зокрема, що як ти потрапиш до лікарні – про тебе подбають.
Щодо загального фону дезінформації, пов’язаної з коронавірусом, то, на переконання експерта, «традиційні медіа не відіграють великої ролі - їхній дискурс більш-менш конструктивний». Найбільш важливо тут – недовіра народу до будь-якої офіційної інформації, що «живе» ще з радянських часів.
- На мою думку, ця схильність ставити все під сумнів і крутити десь дулю в кишені спрацювала дуже сильно. Тому від медіа я би якихось супер-результатів не чекав, медіа вже все сказали і повторюють це кожен день. Але довіра людей до медіа дуже обмежена. Тому зараз моя надія як аналітика інформаційного простору на те, що адекватна інформація про коронавірус стане вірусною. Тобто почне переходити від людини до людини так, як зараз дезінформація.
Правозахисниця, голова громадської організації “Центр громадянських свобод” Олександра Матвійчук підкреслила, що пандемія призвела до появи серйозних викликів у дотриманні урядами різних країн прав людини:
- Їх іще на початку пандемії озвучив відомий історик Харарі. Він перше питання окреслив таким чином: «Як ми будемо боротися з пандемією? Ми будемо об’єднуватися, чи будемо продовжувати політику ізоляціонізму і намагатися вирішити проблему в своїх власних національних кордонах?» Ви пам’ятаєте, що навіть всередині Європейського Союзу була битва за вакцини. Наскільки поглибилася нерівність між країнами, що змусимо Генерального Секретаря ООН звертатися до країн розвиненої демократії і закликати їх поділитися вакцинами з країнами, що розвиваються.
Друге гостре питання – Яким чином ми будемо боротися з пандемією? Ми будемо надавати урядам більше влади у використанні різноманітних цифрових технологій для контролю над нашим життям, чи ми будемо залучати людей до того, щоб вони робили якісь солідарні заходи і боролися з пандемією в інший спосіб? І країни обрали різні способи. Те, яким чином технології починають контролювати і втручатися в нашу приватність, дуже залежить від демократичності тих чи інших режимів. Це становить велику загрозу, тому що пандемія, ми так сподіваємося, колись закінчиться, а от ковдра, яку уряд на себе перетягнув із нашого права на приватність може залишитися в такому стані і назад це можна не відіграти.
І третє питання, яке я ставлю як право захисниця: Як ми будемо боротися з пандемією: будемо використовувати політичні рішення чи право? Уряди змушені були створювати різні бар’єри для вірусу, в тому числі створюючи їх для людей. І тут важливо розуміти, що уряди деяких країн використовували для цих обмежень правові механізми, а деякі – суто політичні. В нас це питання було вирішено в сторону політичних рішень. Я сподіваюся, що цей вибір тимчасовий і ми повернемося до захисту людей через право”.
За словами Олександри Матвійчук, права людини можуть обмежуватися в певних умов. Вони мають бути прописані в законі, переслідувати легітимну мету (як захист здоров’я та життя населення) і мають бути необхідними в демократичному суспільстві.
- З одного боку мене як правозахисницю тішить, що люди почали говорити про права людини, Конституцію. І я собі так мислю, що, напевно, люди почали усвідомлювати важливість прав людини. Але, з іншого боку, я розумію, що про питання свободи ми мислимо по-різному. Тому потрібно розбиратися з кожним обмеженням окремо, бо не можна сказати, що всі обмеження відповідають цим трьом критеріям, які я називала. Якщо говорити про заброну прогулянок в парку на початку 2020-го року, то очевидно не було в цьому потреби. Я хочу вірити в те, що ця ситуація буде мати переломний момент, що поступово люди більше зрозуміють, що права людини – це не про те, щоб робити все, що завгодно, а нести відповідальність. І що важливо говорити про те, що потрібно дбати про своє здоров’я і здоров’я оточуючих.
Поляризація суспільства не допомагає стримувати пандемію. Зараз перед людьми стоять питання особистого вибору: брати на себе відповідальність і самим розібратися, що відбувається, чи плести за течією
Своїм досвідом про життя в часи пандемії у США поділилася координаторка Ужгородського пресклубу Ганна Твердохліб, яка вирішила вивчати там медицину. За її словами, у різних штатах ставлення до коронавірусу і заходи безпеки зовсім різні.
- Інформоване рішення зробити нереально, якщо ти не маєш медичної освіти, бо ти читаєш абсолютно протилежні думки експертів…
Значна частина громадян Америки – невакциновані, однак уже говорять про примусову вакцинацію. Крім того, вже сьогодні відчутна сегрегація: наприклад, невакциновані учні у школі, де навчається її син, гулятимуть на майданчику окремо від інших, попри те, що в класі вони навчаються разом.
- Я дуже хочу чути лікарів, бо для мене ні лотерея в мільйон доларів у Каліфорнії, ні картопля фрі у Нью-Йорку, ні машина у Мукачеві, ні навіть тисяча гривень не є аргументом, мене це відштовхує.
Переглянути відео дискусії можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=xUPsUuflwxE
Богдана Стельмах, Ірина Мусій